Папа Іван Павло ІІ
Антоніна ЛИСТОПАД
Ми дуже довго жили в атмосфері нетерпимості до релігії. В одних це виявилося мовчанкою, в інших цькуванням віруючих і варварським ставленням до всього духовного і людяного. Ми забули, що люди віками зверталися до релігії, жили нею. Віками складалася свідомість, яка будувалася на мудрості поколінь, переплавленій у Слово. Саме Біблія прийшла до нас з глибин тисячоліть і увібрала в себе безсмерття народної мудрості, високу життєву філософію, моральні основи буття.
А чи знаєте ви, що слово "біблія" походить від назви стародавнього фінікійського міста Бібліос, де вперше в історії нашої цивілізації навчилися виготовляти матеріал, на якому можна було писати? Написане на кількох папірусах зшивалося. Так з’явився прообраз сучасної книги.
Сьогодні слово "біблія" означає не книга взагалі і не збірник книжок, а тільки одну біблію - найпоширенішу в світі книгу, яка перекладена на 1800 мов світу. Біблія - це збірник древніх текстів, канонізованих релігійними традиціями іудаїзму і християнства як "священне писання". Перша частина Біблії, яка носить назву Старий Завіт, визнається обома релігіями. Друга ж - Новий Завіт - лише християнами. За їх віровченням завіт (договір, союз), укладений Богом у давні часи одним народом - євреями, замінений, дякуючи появі Христа, Новим Завітом із всіма народами на умовах більш духовного служіння.
Канонічна Білія складається з двох частин - 39 книг Старого Завіту та 27 книг Нового Завіту. Створення Старого Завіту датується ХІІ - ІІ ст. до нашої ери, Нового Завіту - І- ІІ ст. нашої ери. Межею між цими частинами є народження Ісуса Христа на Землі.
Старий Завіт - це збірка історичних переказів, народних легенд, ритуальних міфів. Наприклад, Книга Буття оповідає про створення світу, про гріхопадіння Адама і Єви та їх вигнання з раю, про злочин Каїна, який вбив свого брата Авеля, про всесвітній потоп, про будівництво Вавілонської вежі тощо. А такі заповіді, як "Шануй батька свого". "Не вбий", "Не вкради", "Не побажай дружини ближнього", " Не обманюй", котрі написані у Книзі Ісход, і сьогодні становлять основу людської моралі.
Поетично-ліричні книги Біблії (серед них такий шдевр як "Пісня пісень") відіграли не аби яку роль в історії культури. Деякі з них несуть і немале педагогічне навантаження. По Псалтирю здавна в народі вчилися грамоти, вислови із "Збірника афоризмів", "Притчі Соломона" великий російський просвітитель Іван Федоров включив до першої книги Азбуки. Складнішим для сприйняття є Новий Завіт - вчення Ісуса Христа. У нашій свідомості найглибше лежать євангельські книги - Матфея, Марка, Луки, Іоана та "Діяння святих апостолів".
Ми часто дивуємося, коли дізнаємось, що розмовляємо мовою Євангелія, коли говоримо про гнаних за правду і спраглих правди, про чистих серцем, про блудного сина, про Юду, що продав Христа, про Пілата, "що умив руки", про Петра, що тричі зрікся свого вчення, про невіруючого Хому...
Ми знаємо з дитинства і про такі споглядальні істини: "Не осуджуйте, щоб і вас не осуджували", "Не шукайте порошини в оці ближнього, а спершу в своєму". І такі діяльні істини: "Шукайте і знайдете", "Стукайте - і відчинять вам".
Євангеліє означає по-старогрецьки - Добра вість, Блага вість. Основу Нового Завіту складають чотири Євангелії, написані Христовими учнями, котрі стали Апостолами, проповідниками його слова. Всі чотири Євангелія - від Матфея, Марка, Луки, Іоана - оповідають ту саму історію про життя Христа. Поряд з Євангеліями до Нового Завіту входять ще "Діяння святих Апостолів". Нарешті 27 книга - "Об’явлення святого Іоана Богослова" ("Апокаліпсис") - це пророча книга, сповнена алегорій, загадкових образів, кінця світу, таємниць, захованих за "сімома печатями". Кінець нашого світу означає перемогу Царства Божого, за яким буде "нове небо і нова земля" - "І нічого вже не буде проклятого".
Чорнобильська катастрофа пробудила Україну і привернула увагу до образу Звізди Полин, про що було оповіщено в "Об’явленні від Іоана". Адже відомо, що слово "чорнобиль" - це назва полину. Великою мірою саме завдяки Біблії Україна стала об’єктом уваги цілого світу як знак великих нагадувань. "І засурмив третій Ангел, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона..."
В. Григоренко
В одного поважного чоловіка жила собі Совість. Вона мешкала в старій скриньці, і чоловік нею дуже дорожив. Нехай не нажив чоловік великих статків, але його всі дуже любили і поважали — за доброту, чуйність і Совісність.
Якось трапилося з ним велике нещастя: кудись поділася Совість. Оце лише вчора вона лежала в старій скриньці, а сьогодні її немає. Чоловік перерив увесь свій стіл, зазирнув в усі закутки свого дому. Совісті ніде не було.
Дуже засмутився чоловік і вирішив поділитися своєю бідою з другом. Зателефонував своєму приятелю і розповів про свою біду. Але друг не сприйняв пропажу за велике нещастя. Він сказав, що це дрібниці, що всі щось гублять, тож чи варто з цього приводу так засмучуватися?
Чоловік, розпитавши своїх сусідів і співробітників про їхні втрати і переконавшись, що усі щось губили, трохи заспокоївся, але все ж не переставав думати про те, як він тепер житиме без Совісті? Але що ж вдієш? Треба звикати...
А Совість тим часом просто вийшла погуляти. Набридло їй сидіти вдома. Йде собі по вулиці, сонечко світить, пташки співають. Гарно!
Раптом бачить: хлопчик у дівчинки іграшку забрав. Дівчинка плаче, слізьми вмивається, а хлопчик грається забраною іграшкою. Стрибнула Совість йому в кишеню. Схаменувся хлопчик, соромно йому стало ображати дівчинку, віддав він їй іграшку, вибачився і ще букетик кульбабок подарував. Сльози у дівчинки висохли й вона посміхнулася. Совість визирнула з кишені, побачила усміхнену дівчинку, зраділа і вирушила далі.
Озирнулась Совість навкруги і вирішила проїхатися тролейбусом. А там, як завжди — старенькі з кошиками стоять, а молодики зручно влаштувалися на перших сидіннях. Один у газету занурився, другий капелюха на очі насунув. “Неподобство”, - подумала Совість і заскочила наймолодшому юнакові просто до кишені сорочки. Той одразу скочив із сидіння, вибачився перед бабусею, мовляв, задивився у віконце. Слідом і інші молодики поступилися своїми місцями літнім жінкам.
Літо, спека. Стоїть черга за морозивом. Продавчиня на покупців прикрикує та покваплює. Раптом з нею щось сталося... І тон змінився, і вираз обличчя також.
- Агов, юначе, - гукає продавчиня, - поверніться, будь ласка, я вам решту не додала!
Народ дивується, настрій у людей покращується, всі жартують, сміються і, аби ще трохи затриматися, знову стають у кінець цієї чудової черги...
Ми ж з вами знаємо, що відбувалося: це наша Совість у пишному волоссі продавчині заплуталася...
Словом, багато добрих справ зробила Совість, поки гуляла містом. Незчулася, як звечоріло. Вирішила Совість назад додому вертатися. Приходить і бачить безлад удома. Всі ображені одне на одного, ніхто нікому доброго слова не скаже, лише про свій інтерес дбають. Злякалася Совість від таких змін удома, швиденько стрибнула до кишені господаря, і — отакої! - все змінилося! Господар став добрим і уважним, перестав постійно шпетити домашніх, став цікавитися, чим він може допомогти. Домашні схаменулися, зітхнули з полегшенням: “Дякувати Богові, господар став на себе схожий”.
Ну, а ми з тобою, друже, знаємо, що без Совісті людина стає черствою та окрім себе нікого не бачить. Ось так. Відтоді став господар берегти свою Совість. А то, хтозна, раптом знову вирішить погуляти, що ж йому без неї робити? Так кожному з нас свою Совість треба берегти, тому що без Совісті мертва Душа.
Батьківський комітет України, 2013, №6, грудень, с. 11